20 жовтня 2020 року минає 70 років з дня смерті великого патріота своєї землі, окружного провідника ОУН Коломийщини та Буковини, легендарного ямничанина Василя Савчака – “Сталя”.
І сьогодні громада села зібралася біля пам’ятника герою, щоби спільно помолитися і віддати йому належну шану. Учасниками заходу були голова Ямницької ОТГ Роман Крутий, заступник сільського голови Микола Зелінський, депутат обласної ради Роман Ткач, громадський діяч села Романія Постолянюк, начальники відділів і працівники апарату сільської ради, педагог, історик, дослідник і краєзнавець Ігор Дейчаківський, духовенство та громада села.
Отець Ярослав Рожак відслужив поминальну панахиду за відважним патріотом, котрий віддав життя во ім’я свободи вкраїнської землі, Василем Савчаком. Опісля біля монумента відбулось урочисте народне віче.
Перед присутніми почергово виступили Роман Ткач, Ігор Дейчаківський, а також представниця родини славного героя Ірина Савчак, які поділилися спогадами про нелегкий життєвий шлях, жертовне служіння ідеї вільної Української Держави і нескорений патріотичний дух видатного провідника ОУН “Сталя”.
Василь Савчак змалку любив читати і завжди вирізнявся з-поміж ямничан своїм розумом, симпатизував ямницьким дівчатам, був автором віршів, здобув освіту у Станіславській гімназії, відтак перспективного хлопця чекало велике майбутнє. Але доля скерувала життя у зовсім інше русло, бо на рідну землю ступила нога ворога-загарбника. Взявши зброю до рук, Василь Савчак став на захист волі і незалежності України. Спершу керував обласним проводом Юнацтва, пізніше став провідником Організації Українських Націоналістів. Більшовицькі спецслужби доклали величезних зусиль для ліквідації авторитетного провідника Буковини та Галичини.
За свою хоробрість “Сталь” у 1945 році був нагороджений Бронзовим Хрестом Заслуги, а в 1948 – Срібним Хрестом Заслуги. Жителі Буковини, Гуцульщини і Галичини досі з глибокою повагою й шаною згадують про Василя “Сталя”. 20 жовтня 1950 року на горі Корматура біля села Шешори Косівського району Василя Савчака було вбито під час чекістської облави.
Днями через Ямницю проїжджала видатна українська письменниця Марія Матіос, яка не пропустила нагоди зробити фото біля пам’ятника провідникові ОУН Буковини та Галичини. У знаної авторки по-особливому трепетне ставлення до особистості Василя Савчака, як патріотичного героя і невмирущого месника, життя котрого сміливо можна ставити у приклад всім молодим поколінням. У одній зі своїх книг під назвою “Букова земля” вона присвятила Василю Савчаку цілий розділ.
“…днями у Ямниці – рідному селі “Сталя” – мені дуже хотілося затриматися надовше: там ще живуть родичі Василя Савчака, там чудовий учительський колектив, якому я обіцяла приїхати на зустріч. Та я не хотіла наражати людей на небезпеку великого спілкування.
…і все ж я думаю: скільки людей по всіх таких ямницях України, минаючи подібні пам’ятники, замислюються над тим, навіщо вони тут стоять?!. Борони нас, Боже, думати, що то просто красиве каміння…” – поділилася своїми думками письменниця на своїй сторінці у соцмережі Facebook.
До вашої уваги також промова представниці родини Савчаків, доцента кафедри іноземних мов і перекладу ПНУ імені В. Стефаника Ірини Савчак під час поминального заходу до 70-річчя з дня трагічної загибелі славного героя:
20 жовтня 1950 року…. Каплі дощу котилися по листю дерев і падали, як сльози. Пролунав одинокий пістолетний вистріл. І болем, і тугою його відгомін пронісся понад верхів’ями Карпат. Обірвалося велике життя. Життя, яке прожито недаремно, життя – віддане служінню Україні.
Василь Савчак “Сталь” – великий провідник українського народу, хоробрий лицар української честі, харизматичний лідер, який зумів переконати і згуртувати навколо себе багатьох людей. Але найголовніше – Василь “Сталь” був великим патріотом, чиє серце билося в любові до України. З самого дитинства його захоплювали розповіді про УГА, про Січових Стрільців; часто він приходив до свого вуйка і з задоволенням слухав про поневіряння останнього в полоні. Ще тоді зрозумів, що солдатові, щоб не терпіти приниження, в полон потрапляти не можна. Політичне становлення Василя Савчака відбувалося на теренах рідної Ямниці, яка на той час вже вирізнялася своєю високою громадсько-політичною позицією. Згодом українська гімназія №1 остаточно утвердила його прагнення служінню України. “Сталь” був високо освіченим і начитаним, завжди носив з собою книжки і сам писав.
До нього горнулися хлопці і дівчата, усі ставилися до нього з повагою і любов’ю за його дисциплінованість, за відвагу, за працьовитість, за віддану любов до України. Це був безстрашний борець за волю України, за її державну суверенність і соборність. Він не тільки боровся, а й інших закликав та вчив боротися за цю “Велику справу”. У 1944 році його поранили, і Василь змушений був переховуватися у свого вуйка. Одного вечора прийшов до нього батько, вони довго сперечалися, тато дорікав йому за обраний шлях; казав, що вони зарано взялися за це діло, що не в силі вони боротися з потужною радянською системою. Це неприємно вразило сина, і тоді останній, вихопивши пістолет, прокричав: “Якби ти був не мій тато, то забив би тебе на місці”. Але “Сталь” так і не зійшов з обраного шляху, вперто боровся за “Велику справу”. Він був невловимим месником для емгебістів, але знайшовся яничар в найближчому оточенні, який зрадив Василя. 20 жовтня 1950 його серце перестало битися, саме так – серце, яке ще було хворе з дитинства. За свідченнями очевидців, Василя Савчака не поранили, він помер, щоб не бути розстріляним ворогом і не попасти в полон.
Перемога – безцінна, вона вимірюється сотнями життів і, мабуть, Україна повинна була втратити стільки вірних синів і дочок, щоб отримати свою незалежність. Василь “Сталь” є уособленням всіх партизанів, які боролися і полягли за неї.
Слава Україні! Героям Слава!
Ямничани завжди пам’ятатимуть і віддаватимуть шану своєму земляку “Сталю”, видатному патріоту й синові вкраїнської землі, славне ім’я котрого героїчною кров’ю вписано на сторінках української, і зокрема ямницької історії.
ФОТОЗВІТ
